AI City for Human Potential.

Іноді майбутнє починається не з плану.

А з ідеєю, яка насправді занадто велика.

З дитиною, яка відмовляється мріяти дрібніше.

І з питанням:

А що, якщо ми просто зробимо це?

Найбільша небезпека не в тому, що світ змінюється надто швидко.

Найбільша небезпека — застигнути на місці й сподіватися, що він сповільниться.

Не сповільниться.

Тому ми рухаємось.

Діти приходять у світ із чимось доволі геніальним.

Питають про все. Вірять, що все можливо. Просто пробують. Вчяться блискавично.

Потім ми повільно вчимо їх бути реалістами.

Можливо, нам варто це припинити.

Цікавість. Візія. Навички. Мислення.

Те, що довго вважалося дитячим, може стати найважливішою навичкою цілої генерації.

Ми не метрополія.

І це добре.

Нам не треба зростати, щоб мислити масштабніше.

Можливо, малим містам не треба чекати, коли майбутнє колись до них дійде.

Можливо, вони можуть збудувати його самі.

Наші діти матимуть професії, яких сьогодні ще ніхто не знає.

Вони користуватимуться інструментами, що лише народжуються.

І розв'язуватимуть проблеми, які сьогодні ще не мають назви.

На це ми можемо відповісти страхом.

Або цікавістю.

Ми обираємо цікавість.

Компанії потрібен капітал.

Працівники.

Офіси.

Місяці підготовки.

Принаймні колись так було.

Що станеться, коли раптом досить однієї людини з доброю ідеєю?

Або коли з'єднаються 13.614 ідей і мрій?

Якби існував новий тип компанії?

Швидше. Ефективніше. Майже автономно.

Збудована зранку. Масштабована ввечері.

Щодня нова компанія.

Збудована з наших мрій.

Від цього виграють усі.

Нам варто це з'ясувати.

13.614 людей. 13.614 досвідів. 13.614 перспектив.

І, імовірно, більше добрих ідей, ніж ми будь-коли пізнаємо.

Що сталося б, якби місто почало з'єднувати цей потенціал між собою?

Нам страшенно цікаво.

Був час, коли найкраще місце для крамниці було:

У центрі міста.

Потім змінилися правила гри.

Раптом наш крамар змагався вже не лише з крамницею в сусідній вулиці.

А з усім світом.

24 години на добу. Мільйони товарів. Один клік.

Ми обговорювали. Створювали робочі групи. Запускали акції. Зробили ще одну подію.

Тим часом інші давно будували інфраструктуру нового світу.

Можливо, ми надто довго казали «побачимо».

І ось правила гри змінюються знову.

Швидше. Більше. Фундаментальніше, ніж будь-коли.

Ми можемо знову чекати. Знову обговорювати. Знову казати «побачимо».

Або цього разу збудувати наше майбутнє раніше за інших.

pegnitz.city не хоче доводити, що Пегніц особливий.

Йдеться про щось набагато більше:

Про те, що походження, розмір і місце дедалі менше вирішують, що під силу людям.

Якщо мале місто може з'єднати свої ідеї, свої знання і своїх людей — може кожне.

Тож починаємо з одного.

Можливо, твоя ідея геніальна.

Можливо, вона зовсім божевільна.

Можливо, і те й інше.

Є лише один спосіб це з'ясувати.

Будувати.